Мій дідусь був черешнею

«Мій дідусь був черешнею» А.Нанетті Переклад: Андрій Маслюх Світ очима дитини — це простір, де дерева вміють дихати, гуси розуміють людську мову краще за деяких дорослих, а ті, кого ми любимо, ніколи не зникають, перетворюючись на невидимих охоронців нашого життя. Вистава за повістю всесвітньо відомої повісті Анджели Нанетті – це світла, щемка та глибоко філософська історія про дитинство Тоніно та про те, як крізь радість і біль приходить розуміння складних законів дорослого світу. У Тоніно є дві пари дідусів і бабусь. Міські живуть за суворими правилами бетону та асфальту, цінуючи пунктуальність і вигулюючи свого неспокійного пса Флопі. А сільські, Оттавіано й Теодолінда, існують у гармонії з природними ритмами. Їхнє подвір'я сповнене курей та гусей, а посеред городу височіє Фелічія – розлога черешня, посаджена дідусем на честь народження доньки. Саме тут, на селі, під опікою дивакуватого, але безмежно люблячого діда Оттавіано, Тоніно пізнає справжню свободу і вчиться слухати серцебиття природи. Але безтурботність неминуче стикається з кризами. Сварки між батьками, втрата улюбленої бабусі та відчай дідуся Оттавіано, у серці якого застрягла болюча «скалка» самотності, змушують Тоніно діяти. Коли ж бездушна бюрократична машина намагається знищити родинний сад і зрізати Фелічію заради нової автостради, Тоніно кидає виклик усьому світу, щоб довести: людина жива доти, доки її є кому щиро любити. Це вистава-обійми для кількох поколінь глядачів. Вона делікатно говорить про складні речі: втрату, старість, відданість, та нагадує про те, як важливо зберегти в собі здатність відчувати світ відкритим серцем. Зворушлива театральна подорож, яка залишає після себе світлий смуток і надію, що коріння нашої пам'яті здатне пробити будь-який асфальт.