Tête-à-tête. Французькі акварелі

Програма Франсіс Пуленк. Соната Жермен Тайфер. «Image» Луї Дюрей. «Carillons», «Neige» Клод Дебюссі. «Шість античних епіграфів» (Six Épigraphes antiques) Каміль Сен-Санс. «Danse macabre» Мель Боніс. «Berceuse» Жорж Бізе. «Дитячі ігри» (Jeux d’enfants), op. 22 Моріс Равель. «La Valse» Виконавці Ксенія Мардян, фортепіано Лорріс Севонкян, фортепіано Концертна програма зводить за одним роялем твори, які знають усі, а також ті, що зникли з афіш майже на століття. Це історія про те, як за кілька десятиліть змінилася сама французька музика. Її початок ще цілком романтичний. У 1871 році Жорж Бізе пише «Дитячі ігри» у той самий час, коли працює над «Кармен», і в цих дванадцяти мініатюрах для фортепіано в чотири руки чути композитора з тією ж мелодичною щедрістю, але замість оперної сцени звернутою вже до дитячої кімнати. Каміль Сен-Санс у «Danse macabre» своїм романтичним розмахом виявляється значно ближчим до Ліста, аніж до чогось нового й переламного. А потім приходить Дебюссі, Перша світова війна, і після неї молоді композитори, яких охрестили «Французькою шісткою», починають писати так, ніби Дебюссі й не було: коротко, іронічно, з вуличними мелодіями та джазовими ритмами, з відвертою неприязню до будь-якої туманності. Ксенія Мардян каже про це просто: у цій програмі «бачиш відбиток історії на музичних творах». Дюрей і Тайфер стали відкриттям і для самих виконавців. Обидва належали до «шістки», але лишилися в її тіні. Луї Дюрей вийшов з групи першим і на десятиліття пішов у політику. Жермен Тайфер, єдина жінка серед шістьох, усе життя писала музику, яку видавали неохоче, а грали ще рідше. Їхні твори мало знають навіть у Швейцарії та Франції, каже піаністка, і лише тепер ця музика повертається у видання й на сцену. Мель Боніс, яка звучить у другій частині програми, взагалі не належала до жодної групи. Вона підписувала свої твори скороченим «Мель», щоб видавці не здогадалися, що автор жінка. Її «Колискова» тепер звучить як тиха відповідь усім, хто колись не хотів її чути